Костянтин Литвиненко — засновник HR-агенції повного циклу PeopleHub, яке постійно працює з двома десятками крупних українських та міжнародних компаній. Команда закриває найдефіцитніші вакансії за ті самі два-три тижні у найбільш затребуваних сферах: IT, маркетингу, продажів. Креативний директор Ukrainian Digital Community Кирило Чистяков поспілкувався з Костянтином у фінальній серії сезону інтерв’ю з учасниками ЛUDCТВА.
Як повномасштабна війна вплинула на ринок праці? А з зарплатами що? Чи є майбутнє у безумовного базового доходу? Як будемо повертати тих, хто поїхав? Який формат співпраці обрати бізнесу: віддалений, гібридний чи офісний? Чи залишилися компанії, де в дівчат питають про декрет? Які ще червоні прапорці краще не ігнорувати?
Читайте зараз — адже тих, хто читає матеріали Ukrainian Digital Community, хантять вдвічі частіше!
— Скажи, як так сталося, що за офіційною державною статистикою, в країні зашкалює безробіття, воно сягає майже 20%, а всі навколо жаліються на нестачу кадрів?
— PeopleHub переважно працює у сфері IT, маркетингу та продажів. Тут завжди існує дефіцит спеціалістів. Вже багато років в Україні ринок, який формують кандидати. Після початку повномасштабного вторгнення це змінилося. Багато кампаній закрилося або призупинило діяльність, і якісні фахівці стали активно себе пропонувати. Але це тривало зовсім недовго, десь три місяці. І зараз знов кандидати трішечки крутять носом. Інший очевидний фактор: в нас багато людей виїхало, і в країні просто не вистачає кадрів.
— А як повномасштабна війна вплинула на рівень зарплат?
— Оговорюся, що ми прагнемо співпрацювати із компаніями, які здатні надавати працівникам конкурентоспроможні умови. Тому наші клієнти як платили, так і платять. Загалом, зараз рівень зарплат приблизно такий, як у лютому 22-го. З іншого боку, він і не зростає. Провідні сфери, передусім IT, озираються на ситуацію в США, бо ця країна головний драйвер світової економіки. А там спостерігається певна стагнація, що обумовлено очікуванням підсумків президентських виборів. Я сподіваюся, як тільки вони відбудуться, станеться перезавантаження.
— Чим ринок праці в США відрізняється від нашого?
— Там якраз ринок, тон у якому задає роботодавець. Гарний спеціаліст може в Америці шукати роботу півроку і це нормально. Там по іншому оцінюють кандидатів, набагато більшу вагу мають рекомендації. Там треба вміти себе продавати. У нас же не всі вміють навіть правильно скласти резюме. Поряд з тим, Америка вже давно не та країна, куди можна приїхати і легко збагатитися. Іноді в Україні з цим простіше. У нас залишається багато сфер, де можна досягти видатних результатів. Ти можеш починати як бариста, працювати, здобувати досвід і вибитися у власника мережі кав’ярень – чому б ні.
— А є ще умовна Європа, де права робітника захищені законодавством, і іноді здається, що коли компанія бере фахівця на роботу, то майже його всиновлює чи вдочеряє. Зарплати там помірні, але й люди там не особливо схильні до виробничого подвигу. Наскільки такі соціальні гарантії корисні для економіки на твою думку?
— В мене є особисте спостереження. Є знайомий інженер, який поїхав за кордон, адаптувався там, вивчив мову, отримав нову освіту, багато працював, створив компанію і вигідно її продав. А є інший, який за рівнем йому не поступався, але сів там на соціальний пакет. Він не напружується, але як спеціаліст він скінчився. Не всім потрібні яхти чи вілли. Але прогрес рухають люди, які прагнуть не стабільності, а розвитку — такі, як Ілон Маск, що запускає свої ракети. І мені здається, держава має більше заохочувати саме таких.
— В розвинутих країнах дедалі більше просувають концепцію безумовного базового доходу. Ти підтримуєш такий підхід?
— Ні. Тому що по факту це навантаження на тих, хто платить податки. Нужденій людині потрібно надавати якісь кошти. Але чому ми маємо забезпечувати тих, хто просто не хоче працювати, використовувати свій мозок і розвиватись?
— Є економісти з іншою думкою. Вони вважають, якщо у людини буде гарантований мінімальний дохід, вона зможе більше ризикувати — не просиджувати штани на одному місці заради тієї горезвісної стабільності, а шукати нове, у тому числі — пробувати свої сили в підприємництві, бо ціна помилки буде меншою. Тим паче, нас тут усіх лякають штучним інтелектом, який начебто позбавить нас роботи. Чи оцінюєш ти вже виклики, що з ним пов’язані?
— Перспектива, що умовний мільярд людей буде сидіти без роботи і голодувати, безумовно, виглядає страшно. Але я знаю одне: люди гарно вміють пристосовуватися до будь-яких умов. Втім, варто думати наперед і навчатися інноваціям вже зараз. Кажуть, що програмістів скоро не стане, тому що ШІ зможе писати той же код. Мені здається, у цьому багато перебільшень. Переконаний, що, завдяки розвитку штучного інтелекту, будуть створюватися нові професії.
— Тим часом кажуть, що наразі не вистачає вже трактористів або електриків. Україна у демографічній кризі. Як ми можемо це виправити?
— Гадаю, уряд має створювати умови для інвестицій, знижувати податки, залучати компанії зі всього світу. Якщо будуть нові робочі місця з достойною оплатою, то до нас поїдуть люди з інших країн, з тієї ж Азії, де народ працьовитий. Я вважаю українців достатньо толерантними, щоб їх прийняти. Якщо будуть відкриті кордони для робочої сили, це посилить внутрішню конкуренцію, і від цього виграє бізнес.
— Зачіплю болючу тему. Наразі наш уряд нелояльний до чоловіків призовного віку, які виїхали з України. Чи можуть вони ще бути корисними для української економіки?
— Я вважаю, не варто вставляти нашим співгромадянам палки в колеса. Уряд чинить проблеми на рівному місці. Я не вірю, що працює батіг. Але пряник може спрацювати. Це наші люди і за них треба боротися. Варто думати над системою мотивації для їхнього повернення. Багато з них змушені зараз працювати по 12 годин в Польщі. Якщо вони знатимуть, що на батьківщині їх не переслідуватимуть, бодай більше, створять умови для їхньої комфортної роботи, вони обов’язково знов будуть з нами і принесуть користь.
— Наскільки охоче українські роботодавці беруть на віддалену роботу тих, хто поїхав?
— Роботодавці готові. Більш того, український бізнес зараз активно виходить за кордон, просуває свої проєкти там. Підприємці націлені брати українців, які вже знають місцеву мову і можуть спілкуватися із потенційними клієнтами.
— Від багатьох чув думку, що пандемія пішла на користь у тому сенсі, що випрацювала в нас навичку до віддаленої роботи.
— Я погоджуюся, ця навичка нам дуже допомогла насправді. Але питання в тому, що зараз компанії все одно повертаються до того, щоб люди ходили до офісу. Офісних вакансій в нас більше, ніж віддалених. Все популярнішим є змішаний, так званий гібридний формат. Ми його постійно пропонуємо роботодавцям.
— Іноді здається, що класичний офісний фултайм з 9 до 17 часто обумовлений лише звичкою власника. Наскільки кампанії гнучкі до сучасних тенденцій?
— Таких компаній все більше. Керівники оперують в першу чергу фінансовими показниками, тому, передусім, саме з цих позицій, дивляться який формат співпраці для них кращий. Віддалений, гібридний чи офісний підхід — питання ефективності. Ми як ейчари маємо продемонструвати всі можливості. Моя думка, гібридний формат розширює горизонти і стає все більш корисним як для бізнесу, так і для спеціалістів.
— Наскільки формат роботи, що пропонується, впливає на кінцеве рішення кандидата?
— Люди стали більш лінивими за останні роки. До пандемії поїздка на роботу у середньому тривала сорок хвилин, що для Києва вважалося нормою. Як на мене, це було навіть приємно — можна було читати або слухати книжки у дорозі. Тепер витрачати стільки часу згодні далеко не всі і, бува, можуть відхиляти офер з цієї причини.
— Чи важливий нині критерій безпеки, зокрема, зручний доступ до бомбосховища?
— Багато українців вже звикли до сирен і тривог. Минулого тижня один кандидат запитував в нас про бомбосховище та інші аспекти безпеки, але це скоріше виняток.
— Як на ринок праці впливають вимоги держави щодо обліку військовозобов’язаних?
— Це справді одне з найгарячіших питань. Люди хочуть знати на яких умовах вони будуть працювати. Бізнес також не може вирішити, чи найматикандидата, чи чекати поки він стане на облік. Всі зараз у підвішеному стані. І це, звісно, не добре. Частина компаній допомагає з бронюванням. Але таких меншість. Більшість віддає перевагу тим військовозобов’язаним, які вже самі владнали свої взаємовідношення із ТЦК.
— Чи важливий нині критерій безпеки, зокрема, зручний доступ до бомбосховища?
— Напевно, десь залишилися. Але з такими ми намагаємося не співпрацювати. Я відповідально до таких питань відношуся. Для мене важливо, щоб співробітник, якого ми знайшли, працював в адекватному місці. Так само навчаю рекрутерів, щоб вони не пропонували роботу, яка не підходить людині. Якщо помітні червоні прапорці, то краще відразу відмовлятися, бо далі буде тільки гірше.
— Якими бувають червоні прапорці?
— В минулому місяці до нас стукалася компанія, в якої з собою був перелік імен, і чоловічих, і жіночих, носіїв яких вони принципово не приймають у штат. Ми не стали з ними співпрацювати.
— Я коли тільки переїхав в Київ, то працював у фірмі, куди не брали козерогів. Роботодавець, який дивиться у гороскоп, це червоний прапорець?
— Так, скоріш за все, це червоний прапорець.
— Якщо власник, ну наприклад, любить скелелазіння і змушує всіх займатися скелелазінням, це червоний прапорець?
— Я б не радив йти до нього працювати.
— А якщо пропонують пройти детектор брехні?
— І так, і ні. Бо існує багато сфер, які пов’язані зі зберіганням даних, і там проходження детектору брехні є нормальним протоколом.
— Окрім скелелазіння, чому людям буває важко адаптуватися на новому місці?
— Найбільшою помилкою є те, що адаптації часто взагалі немає. Коли новичок приходить, йому дають місце, блокнот, ручку, ноутбук і кажуть: «Працюй». Така безадаптивність призводить до сумбурності, і люди покидають компанію. Адаптації потребує навіть досвідчений кандидат. Цей процес можна структурувати. Зокрема, ми радимо розробляти відео-інструкції. Швидкість та якість адаптації важливі для ефективності бізнесу.
— Один з найбільших роботодавців просто зараз — ЗСУ. Як ти оцінюєш їхню рекрутингову кампанію?
— Моє бачення, що ефективним є впровадження систем, які аналогічні американській армії. Мені подобається як рекламують центри «Вовки да Вінчі». Знаю, що часто керівництво ставить палки у колеса, не дозволяючи деяким підрозділам формувати склад самостійно. І, звісно, державі треба якось вирішити питання демобілізації. Всім потрібна правильна мотивація.
— Про правильну мотивацію. Що тебе приваблює в UDC?
— Мені подобається, що у вас все гарно структуровано. Спочатку мені здалося, що тут забагато чатів, але потім я обрав для себе те, що мене найбільше цікавить. Зараз я активно беру участь в Random Roulette, зустрічаю там нових людей, і мені це дуже корисно — так я професійно зростаю.
— Українські digital-фахівці недооцінені чи переоцінені?
— Українці — це круті спеціалісти, і всі про це знають. Іноді нам властиво недооцінювати самих себе. Це те, про що ми вже з тобою говорили. Треба вміти піднімати планку і продавати себе. Для цього потрібна впевненість. І, до речі, UDC її додає.
