Це було неминуче. Кирило Чистяков, креативний директор Ukrainian Digital Community та Vintage Web Production, взяв інтерв’ю у Євгена Кудрявченко — співзасновника Ukrainian Digital Community та засновника Vintage Web Production. Отакої. Як не складно здогадатися, вони спілкуються регулярно. Але цього разу говорили переважно про е-комерс, що є одним із фокусів агенції Vintage.
Отже, як знайти роботу у вебі, не виходячи з нічного клуба? Як увірувати в digital? Як продати Толику пальто в інтернеті? Що таке горизонтальний скрол? У чому проблема всіх інновацій? І як команда Vintage запускала проєкт Novus.online після повномасштабного вторгнення?
Читайте зараз — там гаряче!
— Вже виросло покоління, для якого інтернет був завжди. А ти пам’ятаєш, як він з’явився у твоєму житті?
— Я був у 9-му класі, йшов якийсь 98-й рік. В мого однокласника батько працював в американському посольстві і там всім співробітникам видали модеми і дали доступ до провайдера. А в мене тоді вже був ZX Spectrum і всі вважали, що я розбираюся у комп’ютерах. Тож мій товариш покликав мене і ми з цим всім стали якось розбиратися. Google ще не винайшли, тож пошуковиків не існувало. Але на якомусь порталі був перелік десь з трьохсот сайтів, які можна було фізично обійти по-черзі. І це було так: ух ти, інтернет!
— І що ви там робили?
— Ми почали реєструватись на форумах, спілкуватися. Я полюбляв реп і, несподівано для себе, став редактором українського веб-сайту про хіп-хоп. Багато людей надсилало мені музику. Якщо я вважав, що вона крута, то заливав на сайт. Щоб завантажити трек, треба було його сконвертити, залити mp3, зайти в html, прописати лінк. Одна пісня вантажилася хвилин сорок.
— Тобі за це платили?
— Звичайно, ні. Я взагалі не вважав, що працюю. Але це давало можливість ходити в різні нічні клуби Києва безкоштовно. Я прямо віпом себе відчував. І, до речі, там я випадково знайшов собі першу роботу у вебі за гроші.
— Цікаво.
— Я заснув у клубі, а мене лагідно розбудила дівчина і попередила, що тут спати не можна, бо прийде охорона і почне мене тривожити агресивно. Я їй подякував, ми розговорилися. І виявилося, що фірма, де вона працює, якраз шукає адміністратора сайту. В мене там був дивний керівник. Він чомусь бажав, щоб кожна сторінка його сайту мала зовсім інакший вигляд. Водночас, кожен сайт був, фактично, таблицею. Я став придумувати, як зробити так, щоб ця таблиця формувалася то по колу, то хвилею, то змійкою. І тоді я зрозумів, що в мене виходить створювати нестандартні сайти. А за це ще і п’ятдесят доларів на місяць платять.
— Бачу, з тих пір твої рейти трохи підросли. Але ж чому ти тоді вирішив зайнятися вебом професійно?
— Я обирав поміж кар’єрою ді-джея або фотографа. Але в цей напрям треба було забагато вкладати під час переходу на професійний рівень: купувати мікшери або об’єктиви. А в сайтах я вже вмів те, чого не можуть інші. Окрім того, веб на початку 2000-х був простором абсолютної свободи. Якщо ти відкривав кіоск з шаурмою, до тебе відразу приходили пожежні, санепідемстанція або навіть бандити. А в інтернет вони тоді не зазирали. Жодної регуляції не було.
— Тобі хтось допомагав тоді?
— Мене дуже надихав Олексій Мась, який, на жаль, рано пішов із життя. Він був батьком українського інтернету. Він створив ресурси mail.ua, banner.kiev.ua та uaportal.com і продав їх за сотні тисяч доларів. Він був радіофізиком і на декілька років раніше за мене вчився на тому ж факультеті в Університеті Шевченка, де і я. Олексій був справжнім прикладом, він змінював уяву про веб.
— До речі, про уяву. Колись панував стереотип, що люди ніколи нічого не будуть купувати в інтернеті. В Україні така думка протрималася довше?
— Я і тоді невтомно пояснював: скоро всі будуть в інтернеті, увіруйте в діджитал! Вірили не всі. Але скепсис людей — це нормально, це еволюція. Колись не хотіли сідати в автівку, бо були коні. Колись не хотіли брати смартфон, бо є кнопковий телефон. І колись не хотіли купувати в інтернеті, бо там начебто немає довіри. А ось з’явився eBay і вони довели, що купувати будуть. Їм відповідали: окей, можна торгувати книгами і компакт-дисками, але не одягом. Але скоро і торгівля одягом стала звичною. І ось вже з’являється Тоні Шей, який став мільярдером на продажах взуття в інтернеті, і каже всім нам: «Я зміг і ви зможете».
— Хто увірував першим?
— Як завжди, почалося з гіків. Пам’ятаєш, люди приходили в умовний «Фокстрот» і передивлялися моделі мікрохвильовок, виписували їхню назву на папірець. А потім купували таку саму модель на перших українських е-комерсах, бо там це коштувало на 20% дешевше. Це зараз на prom.ua можна купити завод. А тоді все лише розпочиналося.
— Яким був подальший розвиток?
— Перші сайти були просто красивими сторінками з картинками та номером телефону і адресою для замовлення. Проривом стала поява екваєру, завдяки якому з’явилася можливість витрачати гроші прямо в інтернеті. Наступний буст — стрімкий розвиток «Нової пошти». Торгівля в інтернеті перестала бути обмеженою лише вашим містом. А як тільки зменшуються технічні бар’єри, відразу зростає аудиторія.
— Як у напрямку е-комерсу почав працювати Vintage?
— Ми починали з сайтів, що функціонували за принципом «зацікавився — звернувся». Одним з наших перших замовлень було створення сайту чаїв з Японії, і чай там коштував в десять разів дорожче, аніж в гастрономі. Зрозуміло, що треба було пояснити таку ціну. І ми під кожний сорт робили окрему сторінку в окремому дизайні. Якщо чай зростав в горах — там були гори тощо. І це відразу злетіло. Але, якщо чесно, ми тоді часто помилялися.
— Ось тут попрошу більше деталей.
— Значить так, до нас прийшов бізнесмен і каже: я продаю бюджетні чоловічі пальто за 1000 гривень. Це був рік, не знаю, 2011-й, на зорі, так би мовити. І ми намалювали йому дизайн крутий, яким дуже пишалися — у такому італійському стилі. Там на головній стояв модний хлоп із велосипедом з рожевою рамою, а у руці тримав вишуканий тюльпанчик. Замовник нам дуже швидко пояснив за той тюльпанчик. Бо, каже, його пальто купує міліціонер, щоб було у чому на роботу ходити. А як він того хлопа назвав навіть повторювати не буду.
— Як виправляли ситуацію?
— Я зробив перше глибинне маркетингове дослідження в своєму житті. Ми купили пляшку коньяку, лимон і поїхали на ринок Троєщини. Там знайшли продавчиню, таку собі тітоньку. Питаю в неї: «Ви давно пальто торгуєте»? Вона каже: «Та все життя». Почали пити коньяк, цікавлюся: «А як чоловіки у вас купують пальто»? А вона відповідає: «А ніяк, це жінка купує. Приводить його за руку і командує — Толік, повернись, Толік, покрутись. Сидить? Сидить. Ну, от і добре, беремо». Після цього ми зняли не хіпстерську фотостудію, а звичайну з нарядними лебедями, взяли мужика хіба не з вулиці, який трохи лякався камери, і це було ідеально. Продажі пальто рвонули вгору.
— Чому звертаються за е-комерсом до Vintage?
— Коли у тебе звичний товар і тобі достатньо звичайного сайту — це не до нас. А ось коли твій товар унікальний і ти хочеш, щоб е-комерс доніс це потенційному покупцю, тоді ви прийшли за правильною адресою. Бо ми принципово робимо не так, як роблять всі. Ми не боїмося виходити за рамки звичних шаблонів.
— Novus із розробкою онлайн-супермаркету прийшов до вас із таких самих резонів?
— Треба сказати, що коли вони до нас звернулися, на українському ринку вже існував потужний гравець із продажу продуктів в інтернеті — zakaz.ua. Цей сервіс класний і крутий. Навіть сам Novus співпрацює з ним на аутсорсі. І там все дуже правильно, за підручником зроблено. І я зрозумів, якщо ми почнемо теж робити за підручником, то вийде те саме, тільки з бантиком. А я був налаштований на інновацію. І тут допоміг власний досвід. Декілька років тому я зламав собі ногу, взагалі не міг ходити. І я купував продукти онлайн. І це виявилося дуже обтяжливим. Скупитися на всю родину на тиждень, а це приблизно за сотню позицій, займало години півтори. Шукати продукти не на полицях — це справжня халепа. Шампунь чи кетчуп — ще нормально, туди-сюди. А як знайти свій улюблений хліб з чорним насінням? І я захотів це колись змінити.
— Що було після того, як Novus надіслав бриф?
— Я скликав всю команду проєкту, а це з десяток людей. Всім дав гроші, щоб вони пішли на zakaz, теж закупились на тиждень і відчули мою біль. Паралельно я повісив на себе гоу-проху і відправився збирати кошик у звичайному супермаркеті Novus. Я переглядав отримані відео, аналізував, що я роблю і як я роблю, чому мені зручно. Ми виписували те, що не подобається в онлайні, і те, що подобається в офлайні. Головною тезою стало те, що в звичайному супермаркеті за хвилину ти можеш озирнути тисячу товарів, а в інтернеті на те саме піде хвилин сорок. І тоді з’явилася ідея: зробити безкінечну горизонтальну полицю. Перенести те, що працює в житті, у веб. Щоб покупець зміг дуже швидко скролити товари та відрізняти їх один від одного, бо вони будуть зберігати реальний масштаб — наприклад, пляшка олії: трилітрова, літрова, півлітрова у відповідному співвідношенні розмірів. Це був принципово новий досвід. І я сказав Novus, що тільки такий лідер, як вони, зможе надати його людям.
— Вони відчули ідею?
— Так, вона їм сподобалася. Але вони трохи подумали і відповіли: це надто революційно, давайте знайдемо компроміс. Але й компроміс, який ми взяли в розробку — був інновацією. Ми відтестували концепт на споживачах і вирішили поки що відмовитися від ідеї зі збереженням масштабу товарів, бо наразі дуже важко відслідковувати весь асортимент за розмірами. Але ми залишили принцип горизонтальної полиці. Тому у нас відділ «Ковбаси» не закінчується, а відразу переходить у відділ «Молоко» — так само, як у звичному супермаркеті.
— У інновацій є проблема. Ти не можеш підійти до клієнта, вказати на щось існуюче і пояснити, як воно згодом буде.
— Інновації лякають завжди. Novus запитав мене, чи впевнений я, що наша ідея спрацює. І я чесно відповів, що ні. Коли ти створюєш нове, в тебе немає ніякого архіву, до якого ти можеш звернутися. Інновація може виявитися провалом, а може завоювати світ. Все що ти можеш — це йти крок за кроком до її втілення. Тому ми спочатку робили концепт, потім його тестували, потім доробляли. Звичайний процес для Vintage.
— Що виявилося найбільш складним на цьому етапі?
— Найскладніше інтегруватися в гігантську інфраструктуру, яка вже існує. В мене, як у митця, постійно виникав синдром самозванця. Як все зробити правильно? Користувач натиснув на огірок на екрані, а ми маємо відпрацювати систему так, щоб десь в іншому місці пакувальник безпомилково поклав цей огірок в пакет. А раптом той, хто має прийняти замовлення, пішов на обід? А якщо огірка вже немає в асортименті? А якщо замовник вирішив на ходу замінити огірок на томат? А як застосовуємо дисконт? А якщо огірок — це закуска, а у чеку ще є алкоголь, дисконт спрацює? І кожне таке питання, а їх було дуже багато, потребувало окремого дослідження. І у підсумку така проста, здавалося б, штука, як обрахування знижки, на практиці коштувала 500 годин програмістів, бо вимагала поєднання більше десяти різних систем.
— Novus під вашу розробку не підлаштовувався, це ви підлаштовувалися під Novus?
— Авжеж. У кожного свої цілі. Якщо ми зробимо щось не так — то покладемо каси. На боці клієнта була команда з 50 людей, кожний з яких відповідав за свою ділянку. Була купа погоджень і обговорень. Ми підписали контракт в 2021-му і рухалися дуже повільно, відставали суттєво від графіку.
— Просто не було?
— Іноді було відчуття, що ми зібралися на прогулянку, а на нас одягли рюкзак з камінням і відправили в гори. З обох сторін накопичувалася втома. Здавалося, що ми забуксували. Постійно зростав об’єм робіт. Була така кризова точка. Але Novus тоді нас зрозумів і підтримав. Ми вирішили щільніше інтегрувати наші команди, і це спрацювало. Ми значно прискорилися. Станом на лютий 2022-го все було майже готовим. Термін старту визначили — березень. Novus.online навіть сформував штат.
— Ох.
— Знаєш, це було реально, як в кіно, коли це не головні герої, а другорядні, і в них все добре, і в них любов, і вони пройшли багато перипетій разом, а глядач вже чекає, коли когось з них не стане. Ось і в нас з Novus.online все вийшло саме так. Нам здавалося, що ми все подолали, але…
— Настає 24 лютого…
— Почалися обстріли, я був в Києві, тільки повернувся зі Львова. Не було часу думати, треба було всім допомагати, евакуювати команду. Комусь не вистачало грошей на квитки, у когось батьки були в Херсоні, хтось записався в ТРО. Почалася спонтанна волонтерська діяльність. Постійно дзвонив телефон. І я був радий вирішувати будь-яке питання, бо так не залишався наодинці із повним нерозумінням майбутнього.
— В березні російська ракета поцілила в будівлю Retroville, де розташовувався головний офіс Novus. Що ти подумав тоді?
— Перше, що зробив, написав керівниці Novus.online Ані Мацюк: «Жива»? І коли я побачив, що вона друкує, відчув радість. І тільки через день я усвідомив: сервера там, документи там — здається, це фініш. Тоді майже всі наші клієнти зупинили роботу. І, враховуючи те, що сталося, я гадав, що якщо хтось з них і повернеться, то це буде точно не Novus.
— Чи пам’ятаєш ти той момент, коли зрозумів, що проєкт оживає?
— Аня запитала в месенджері, чи збереглися в нас бекапи, версії софту та коду. Потім вона поцікавилася, чи залишилася команда і чи можемо ми планувати тестовий запуск у стресовому режимі. Ми звикли працювати з великим брендом, у якого все має бути ідеальним. Але після початку повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що нічого ідеального більше не існує. Ми маємо стартувати так, як є. Я вбив у собі перфекціоніста. Ми вимкнули весь функціонал, який не був критичним, і розпочали.
— У такі часи, якщо щось може піти не так, то йде не так. Які проблеми виникали?
— Одного дня ми завантажили велике оновлення. І несподівано частина зображень перестала працювати. Я такого багу в житті не бачив, а я особисто зробив сайтів триста, мабуть. Воно або все працює, або все не працює. А так, щоб частково — так не буває. Ми тиждень перевіряли кожний рядок коду. А потім виявилося, що це служба безпеки Novus запровадила новий режим задля охорони даних споживачів і таким чином ненавмисно вплинула на код картинок. Охорона це вирішила, і відразу баг зник.
— Отже, ви поступово запускали нові функції онлайн-супермаркету. Як ви їх пріоритезували?
— По-перше, ми максимально намагалися полегшити роботу колл-центру, бо якість сервісу для споживачів — це база. По-друге, працювали над оптимізацією. Спочатку перша сторінка завантажувалася секунд 10, нині ми довели норматив до 1,5 секунди. По-третє, ми готові додавати на ресурс цікаву і корисну інформацію, покращувати контент. Зрештою, Novus.online вже можна рекламувати масовій аудиторії. Адже ми успішно завершили етап тестування.
— Що тебе тішить найбільше на цьому проєкті?
— Те, що концепт горизонтального скролу, нашої безкінечної полиці сподобався користувачам. І я мрію, що дуже скоро ми зможемо повернутися до початкової ідеї. Спробуємо зробити хоча б один розділ Novus.online з реальним масштабом товарів. Я вірю, що революція, яку ми задумали, рано чи пізно підкорить світ.
— Що ти першим замовиш в Novus.online після перемоги?
— Я не знаю, яка це буде пора року. Але це точно буде диня. Бо диня солодка, жовта і весела. Диня — це свято.
